Два з половиною роки тому, шукаючи в Інтернеті матеріалів про Східну Слобожанщину, я натрапив на цікавий сайт, на якому мешканці міста Острогозька та його околиць, після десятиліть (якщо не століть), імперської та радянської брехні, намагалися відродити свою історичну пам’ять, та з’ясувати для себе – хто ж вони такі є, нащадки острогозьких козаків, і яке відношення мають до сучасної України та українського народу. Спостерігаючи за цими важкими пошуками історичної правди, доводилося визнати, що шлях до істини небайдужих острогожців був дуже і дуже нелегким.

Сторонньому глядачу, яким я був, відразу кидалося в очі, що сучасні острогожці чудово розуміють свою ментальну відмінність від навколишніх росіян, але й довголітня антиукраїнська пропаганда, що завжди проводилася владою за межами Української РСР на етнічних українських землях, давалася в ознаки. Сучасні острогозькі українці згодні були скоріш називати себе міфічними «черкасами» (за російськими офіційними документами часів переселення їхніх предків на ці землі), а свою мову «суржиком», ніж чесно визнати, не кривлячи душею, себе українцями. Записуючи в своїх дідусів та бабусь старовинні пісні, які нічим не відрізнялися від тих пісень, які співалися українським народом на корінній Україні, порівнюючи мову своїх предків з сучасною мовою України, і бачачи їхню тотожність, дописувачі Острогозького форуму тем не менш, аж ніяк не наважувалися зробити останній маленький крок до духовного повернення до рідної Батьківщини.

Після десятирічної мовчанки львівський гурт «Королівські Zайці» подарував свої шанувальникам новий вже третій за ліком альбом «Серце-Місяць».

Трохи історії – адже у Харкові «зайців» знають значно менше ніж їх львівських колег з «Плачу Єремії» чи «Братів Гадюкіних».

Напевно перший український фільм, який претендує на звання "блокбастера" - "Той Що Пройшов Крізь Вогонь" Михайла Ільєнка... Фільм розповідає про долю українського радянського військового пілота, який став вождем індіанського племені в Канаді. Описано неймовірну долю Івана Даценка, хлопця з Полтавщини. Фільм ґрунтується на реальних подіях.

Прем'єрний вихід фільму на екрани відбувся 19 січня 2012 року.Тепер фільм мандрує просторами України. Є можливість подивитись його і у харків'ян! А саме:

Автор фотовиставки «Чорнобиль – я там був» Ю. І. Ворошилов, дослідивши трагедію зсередини (мав змогу фотографувати та бути присутнім при ліквідації аварії) порушує глобальні проблеми людства. Своїми фото він показує розміри Чорнобильської аварії та розміри блоку, який вибухнув. Про Чорнобиль зараз мало хто знає правду, бо влада замовчувала маштаби , а більшість ліквідаторів вже померли через недостатню увагу до них (на фото 4 приведений перелік живих та загиблих ліквідаторів ЧАЕС одного з районів Харкова). Розмитість фотокартки з панахиди на могилі загиблих, що знаходиться ліворуч автора виставки (фото 5), лише підсилює пам’ять про загиблих та факт, що життя скороплинне і його треба цінити…

Після перегляду цієї фотовиставки починаєш розуміти, що треба цінувати старше покоління, побільше розпитувати про їхнє ж життя, щоб у майбутньому можна було робити свої висновки спираючись на спогади та думки.

Етнографічна карта України 1949-го року

Історичним центром усієї Східної Слобожанщини є місто Острогозьк, засноване українськими козаками 1652-го року. Колись, у 8-10 ст.ст., на цьому місці вже існувало слов’янське поселення давньоукраїнського племені сіверян, але постійні напади ворожих кочовиків змусили наших предків покинути ці землі, і повернулися вони сюди лише у добу Богдана Хмельницького, аби своєю присутністю знову захищати рідну землю від ворожих зазіхань. Свою назву місто отримало від річки Острогощі, яка тут впадає у Тиху Сосну. Але за народними переказами, ім’я своє Острогозьк отримав від маленької дерев’яної фортеці – «острожка», з якого і розпочалася у 17 ст. майбутня столиця найсхіднішого українського козачого полка.

В кінці минулого року світ побачила книга – збірка праць видатного українського мистецтвознавця, історика архітектури, слобожанина Стефана Андрійовича Таранушенка, що вийшла друком від видавця Савчука О. О. (http://savchook.com).

Таранушенко С. А. Наукова спадщина. Харківський період. Дослідження 1918-1932 рр. :монографічні видання, статті, рецензії, додатки, таранушенкознавчі студії, ілюстрації, довідкові матеріали / упоряд. О. О. Савчук, М. М. Красиков, С. І. Білокінь ; передм. С. І. Білоконя ; підготовка тексту та прим. О. О. Савчука, М. М. Красикова ; авт. післямови та наук. ред. М. М. Красиков. — Харків : Видавець Савчук О. О., 2011. — 692 с., 702 іл. — (Cерія «Слобожанський світ». Випуск 1.).

Ті землі української Слобожанщини, що знаходяться зараз у складі Російської Федерації, в українській літературі частіш за все називають Східною Слобожанщиною. Це пов’язано в першу чергу із тим, що в українській свідомості та територія, що знаходиться за україно-російським кордоном, міцно ототожнюється саме зі Сходом. Іноді ці землі називаються ще й Північною Слобожанщиною, адже якщо ми подивимося на мапу усієї Слобідської землі, то побачимо, що російська її частина знаходиться якраз на півночі, або північному сході від Слобожанщини української, із центром у Харкові. Але природною, звичною назвою для цієї землі, залишається все-таки ім’я Східної Слобожанщини, яким користуватимемось і ми у наших подальших дослідженнях.

Эх, здравствуйте родные Волынские места!

’ВОЛИНЬ МОЯ’’ Поліський краю дорогий, Мені ти був колискою. Озер блакить і синь лісів Для мене стали піснею. Волинь моя, Краса моя, Земля моя сонячна

Сарны

В 1885 году на пересечении железных дорог Ровно-Лунинец и Ковель - Коростень) был заложен полустанок, небольшое деревянное помещение. Так появилась на карте полесской железной дороги маленькая станция «Сарны». Для работников станции начали строить жилье, заметно стала расти и численность населения. Дальнейшее развитие тесно связано с железной дорогой. До 1920 году Сарны - поселок Ровенского уезда Волынской губернии. Название города намекает на немалое количество диких серн, которые водились в местных лесах. Герб намекает на то же самое. Возможно, именно богатые на дичь леса и щедрые на рыбу реки показались хорошим местом для проживания еще первобытным людям в эпоху неолита: там, где сейчас стоят многоэтажные кварталы, археологи нашли каменные орудия и обломки глиняной посуды.

Територія Східної Слобожанщини.