Мова рiдна, слово рiдне!

21 лютого по всьому світу відзначається День рідної мови, започаткований  Генеральною конференцією ЮНЕСКО у 1999 році. Кожен народ має свою мову, яка формувалась багато століть, поколіннями людей, що пронесли її через віки. Кожна мова в світі має свої особливості. Українська, за різними джерелами, зайняла 3 місце на конкурсі краси мов у 1934 р., що відбувся в Парижі поступившись звичайно ж французам і... як не дивно перській. Більшого поширення набула думка, що наша мова за милозвучністю йде після італійської. Але як би там не було, нам є чим пишатися - ми в першій трійці, нас визнав світ!

Яка ситуація сьогодні? Історично склалось так, що схід України був довгий час під московською окупацією, спочатку імперською, потім радянсько-більшовистською. За весь цей час українська мова зазнавала неабияких утисків. За царя було насаджено думку, що українською говорять тільки неграмотні люди, холопи, раби. За совєтських часів було щось схоже. Міста вдалось зрусифікувати відносно швидко - або "гаваришь" і працюєш, або тебе затюкають. Серед колективу бути "не таким, як усі" дуже складно. Так нас виховували. Через те виник комплекс меншовартості. Нажаль влада східних та південних регіонів, так саме насаджує нам і досі, відшліфовані роками думки про те, що населення російськомовне і іншої мови їм не потрібно! Де тільки з'являється українське слово, відразу чути вереск про утиски російської.

Стоп!  Про які утиски йдеться, якщо я не можу отримати належним чином освіту на державній мові, будь-які послуги в рідному місті, навіть в Центральному палаці одружень заявили про те, що церемонія відбувається виключно російською, аргументувавши це, тільки вдумайтесь, що в них є багато замовлень від громадян Російської Федерації, а також Білорусі! А як же я - українець??? В такому разі, чути про російськомовні утиски, мінімум некоректно, а то й смішно. Висновок напрошується один: утиском в українофобських колах вважається бодай почуте слово, або речення державною мовою! Що несе за собою така загроза? Спочатку забирається рідна мова і насаджується чужа, паралельно з цим проводиться інтеграція чужих культутних цінностей і свят, а також ставляться в приклад "герої", що для нас ткими не є зовсім. Потім спотворюється історія, після чого люди самі скажуть: "А у нас нет ничего общего с Украиной!" . Не за горами і відокремлення до автономії, а потім швиденько приєднання до сусідньої держави. Робимо наступні висновки: сепаратизм починається з мови! В цьому плані можна привести в приклад циган. Це чи не єдиний народ, який не має своєї держави, але навіть в таких умовах вони зберегли свою мову і культуру! А з чого б ми тоді довідалися, що перед нами стоїть не айзербайджанець, не турок, не болгарин? Так, виключно з вище перерахованих критеріїв! Висновки робіть самі.

Зовсім інша ситуація в обласних центрах та селах. Там люди зберегли мову, нехай навіть з різними діалектами, але українець українця завжди зрозуміє. В Одеській, Дніпропетровській, Харківській, Сумській, навіть Донецькій областях, люди спілкуються українською! Це факт! А в містах, багато сімей спілкуються саме вдома, в родині, українською, або суржиком. Принаймні так в Харкові. Тому проблема "утиску" російськомовного населення є, ні що інше, як спекуляції на міфі. На думку більшості свідомої інтелігенції, такі спроби дестабілізувати ситуацію владними чиновниками, повинні бути прирівняні до злочину і підлягати суворому покаранню! І це, неодмінно, колись станеться.

Мова рiдна, слово рiдне!
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камiнь має.

Як же мову ту забути,
Що нею учила
Нас всiх ненька говорити,
Ненька наша мила.

Ой, шануйте, поважайте
Рiднесеньку мову,
I навчайтесь розмовляти
Своїм рiдним словом.

вірш  ©  Сидір Воробкевич