Вже більше трьохсот літ російська влада та церква намагаються викоренити з народної свідомості пам’ять про гетьмана Мазепу. Але це їм ніяк не вдається. Пам’ятають про великого українського гетьмана і на Східній Слобожанщині. На центральній площі міста Острогозька, столиці Східнослобідського краю, на площі, що і зараз, як і триста років тому, називається тут Майданом, височить величний пам’ятний знак, напис на якому повідомляє: «16 вересня 1696 р. на Майдані Петро І, повертаючись з Озівського походу, зустрічався з гетьманом України Мазепою і козаками Острогозького полка, дякував їм за хоробрість і вірну службу».

Ще одним розповсюдженим міфом є такий, нібито до складу сучасної Росії увійшла лише територія Острогозького полка, а інші чотири полки Слобожанщини – Сумський, Охтирський, Харківський і Ізюмський цілком увійшли до складу України. Але це не так. В українській Вікіпедії опублікована мапа, яка показує співвідношення території Слобідських полків з сучасним російсько-українським кордоном. Як можна побачити на цій мапі, кожен з п’ятьох слобідських полків віддав частину своєї території сусідній з Україною державі. Сумський полк загубив на користь Росії смугу території на півночі та сході вздовж усього свого кордону. Так само відступив Росії весь північний схід і Охтирський полк. Нема у складі сучасної України і північної частини Харківського полка, а з нею і північної частини Ізюмського. В свою чергу і Острогозький полк, хоча більшістю своєї території залишився у Росії, все-таки долучився до України своїм південним окрайцем, який знаходиться зараз у складі Луганської області України. Так сотенним містечком Острогозького полка був колись Старобільськ, який увійшов потім до Харківської губернії, а звідти до Української республіки. Саме з острогозької Луганщини походить родом Андрій Лавриненко, сучасний дослідник її минувшини, якого я вже неодноразово згадував у цій праці.

Тісно пов’язаним зі Східною Слобожанщиною був і Григорій Сковорода, видатний український філософ 18-го ст. І тут немає нічого дивного, адже за часів Сковороди ще не існувало ніякого поділу на Слобожанщину Західну чи Східну, і Харків та Суми, Охтирка і Острогозьк були разом, у єдності, спочатку в складі Слобідських українських полків, а потім єдиної Слобідсько-Української губернії.

Багато зробив для вивчення історії та життя українців Східної Слобожанщини відомий український історик Дмитро Багалій, який створив у Харкові справжню наукову школу, яка займалася історією рідного Слобідського краю. 1918-го року, під час важкої боротьби України за свою незалежність, Дмитро Багалій видає у Харкові українською мовою ґрунтовну працю «Історія Слобідської України», у якій, вперше в українській науці, ретельно розглядає історію становлення українського життя і на землях Східної Слобожанщини. Дещо з цієї праці Дмитра Багалія доцільно процитувати і зараз.

Острогозький полк було засновано 1652-го року українськими козаками-переселенцями з Наддніпрянщини, які прийшли на притоки Дону під проводом полковника Івана Зінківського. Українська земля тоді дуже потерпала від постійних воєн з поляками та турками, а Московська держава запрошувала українських козаків на життя до себе, бо своїми силами боронити не могла південні кордони Росії від нападів татар. Українці оселялися на придонських землях так званими «слободами», мешканці яких, на відмінну від корінних росіян, не знали утисків кріпацтва, та залишалися вільними, «свобідними». Через ті «слободи» й одержала ця земля ім’я «Слобідської України», або Слобожанщини, а першими поселенцями на ній стали саме козаки Острогозького полка, які заснували на берегах річки Тиха Сосна своє полкове місто Острогозьк, та оселилися навколо нього слободами. Незабаром, на захід від Острогозького, виникає ще чотири слобідських українських полки – Охтирський, Сумський, Харківський та Ізюмський, але Острогозький полк серед них був першим, і саме з нього розпочинається для нас історія заселення українцями Слобожанщини.

Ще одна давня легенда оповідає, що своїм початком та назвою місто Рильськ зобов’язане знаменитому болгарському святому Івану Рильському, що жив у Болгарії в 10 ст.

В добу існування Київської Русі Рильське князівство знаходилося в тіні більш могутнішого Курського князівства, яке, в свою чергу, значно пасувало в політичному значенні перед іншими, більш відомими уділами України-Русі. Період політичного розквіту Рильського уділу розпочинається тільки після Батиєвої навали, коли, як твердять місцеві перекази, місто Рильськ, єдине на степовому порубіжжі Русі, було врятовано від монгольського погрому, як вважають рильські мешканці завдяки заступництву святого Івана Рильського.

Незважаючи на те, що в політичному житті України-Русі Курське князівство не відігравало значної ролі, ця земля зайняла відоме місце в українській літературі свого часу. Ми вже згадували про яскраві описи мешканців краю, що збереглися в таких визначних пам’ятках нашої літератури як «Житіє Феодосія Печерського» і «Слово о полку Ігоревім». В іншому видатному творі 12-го століття, «Слові Данила Заточника», так само збереглася згадка про Курське князівство, та ще й така, що свідчить про те, що у ті далекі часи події у цьому неблизькому до Києва князівстві набули раптом загальнодержавного змісту і залишились у пам’яті народу навіть у вигляді прислів’я.

Курське князівство знаходилося на периферії політичного життя тодішньої Русі-України. Через те ми знаємо не дуже багато подробиць з його історії, адже загальноукраїнські літописи приділяли Курську досить мало уваги. Здається, першим князем у Курську з династії Рюриковичів був Всеволод, у 1068-1069 рр. Але остаточно князівським уділом Курськ стає приблизно з 1094-го року. Ми навіть не маємо достеменних дат, коли у князівстві князював той чи інший князь, тому і досить деякі історики продовжують сперечатися на цю тему. У наведеному нижче списку курських князів ми додержуємося тієї хронології, що наводить у своїй праці «Князівські династії Східної Європи» сучасний український дослідник Леонтій Войтович.

КУРСЬКЕ КНЯЗІВСТВО.