Архівних документів про історію виникнення Братства тарасівців майже немає. Інформацію про неї узято насамперед зі спогадів та листування колишніх учасників. Наразі відомо, що влітку 1891 року на могилі Тараса Шевченка на Чернечій горі біля Канева харківські студенти Михайло Базькевич, Микола Байздренко та Іван Липа разом з харківським чиновником Віталієм Боровиком заснували таємне політичне товариство під назвою «Братство тарасівців». За деякими даними, серед засновників були і Борис Грінченко та Микола Міхновський...

Микола Міхновський — “усе розпочав” і, власне, став символом новітньої доби українського націоналізму. Молодий харківський адвокат на зорі ХХ сторіччя видав невеличку брошуру “Самостійна Україна”(1900р.). Як згодом виявилося, кільканадцять сторінок тексту стали духовним та ідейним дороговказом для цілих поколінь українців.

Христина згадала, що її батько також українець. Наново вивчила мову, добре співала народні пісні. У громаді бували наїздами знамениті тоді українці: Пантелеймон Куліш, Олекса Стороженко, Тадей Рильський, професор Іван Пулюй з Галичини. А з харків'ян - Микола Сумцов, Дмитро Багалій, Борис Грінченко та Микола Міхновський, майбутній ідеолог українського націоналізму.

Зйомки фільму "Голодомор, забутий геноцид" (Holodomor, le génocide oublié) провадить французька компанія "Лопеві Імаж". Влітку 2010 року автор сценарію і режисер фільму пані Бенедикт Бане приїхала на Харківщину і була вражена розповідями старожилів с. Глушківка Куп'янського району про події 1932-33 рр. За словами пані Бенедикт Бане, постпродакшн триватиме до літа 2012 року, щоб прем'єрний показ фільму відбувся до 80-х роковин Голодомору 1932-1933 років.

Пам’ятний знак Воїнам Української повстанської армії у Харкові, що розташований у міському парку «Молодіжний», протягом останніх років став відомим на всю Україну. Численні намагання антиукраїнських сил його знищити, перенести до іншого місця або й міста, зазнавали нещадного провалу. Жодного разу провокації навколо Харківського Пам’ятника УПА не досягали своєї мети.

Пройшли ті часи, коли міським головою харків'яни обирали академіка Дмитра Багалія або професора Олександра Погорєлко... Ми живемо в епоху, де поняття «розум», «честь» і «совість» асоціюються тільки з однією політичною силою, а бажання благодійності викликає, як мінімум, підозру. І все ж в історії Харкова були і, на щастя, залишилися люди, яких прийнято називати меценатами.

У Дніпропетровську презентували щойно видану книжку «Діяльність підпілля ОУН на Сході України». Це первісток істориків-ентузіастів зі Східної України, які об’єднались у дослідницький центр «Спадщина». Над виданням працював колектив науковців із Дніпропетровської, Запорізької, Донецької, Харківської і Сумської областей. Книжку присвятили пам’яті одного з перших дослідників історії ОУН в краї Дмитра Куделі.

8 липня в приміщенні обласного громадського об’єднання “Поступ” відбулася презентація книги відомого українського історика, доктора історичних наук Юрія Шаповала “Полювання на вальдшнепа”. Але насправді, захід мав ширший напрям – це була підстава порозмовляти про роботу совєтської політичної поліції як сталінських, так вже й горбачовських часів.

Вашій увазі пропонуються свідчення очевидця подій у Харкові, зокрема, в парку ім. Горького в 1943 році, а також в наші дні. Автор, Євген Алтухов у період другої Світової війни з 1941 по 1943 р. перебував в окупованому Харкові.

Як вже повідомлялося, сьогодні у парку Горького при проведенні будівельних робіт були виявлені людські останки. Харківські історики не виключають, що знайдені останки можуть належати солдатам вермахту. Останки були знайдені під час робіт з розширення дороги. На місце подій кілька разів приїжджали криміналісти, які вивозили знайдені кістки. При цьому роботи не припинялися.

"Війна застукала мене майже на кордоні. Був батальйонним комісаром, попри це драпав заразом з усіма аж до Харкова, там трохи попручались німцю. Здавав і брав (саме так і казав, а не обороняв і визволяв) Харків двічі. В 42-му в Барвенківському котлі якась своя ж падлюка стрельнула в спину, потрапив у полон, оклигався - втік. Потім штрафбат в Сталінграді. За Родіну! За Сталіна! - не кричали.

Коли по радіо крутили "На позицию девушка провожала бойца", в бабусі завжди наверталися сльози на очі. Але на німців, здається, зла не тримала. Казала, що й серед них були хороші люди і "якби Сталін з Гітлером зіштовхнулися лобами, тоді б і війни не було, а то стільки людей за собою потягли".

Дотепер не лише вивчають наслідки Чорнобильської катастрофи, а й досліджують, переглядають, по-новому трактують майже всі матеріали, пов'язані із самим вибухом на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС). Вже встигла побачити світ низка фундаментальних монографій, сотні дисертацій. Однак і досі нема єдиної думки про причини катастрофи.

У квітні – травні 1940 року сталінським режимом у трьох визначених заздалегідь місцях СРСР на величезній відстані одне від одного одночасно було знищено тисячі громадян іноземної держави, які першими у світі зі зброєю виступили проти чуми ХХ століття – нацистської Німеччини. Довгі десятиріччя цей злочин вперто відкидався можновладцями СРСР, а відповідальність за нього перекладалася на Німеччину.