Дотепер не лише вивчають наслідки Чорнобильської катастрофи, а й досліджують, переглядають, по-новому трактують майже всі матеріали, пов'язані із самим вибухом на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС). Вже встигла побачити світ низка фундаментальних монографій, сотні дисертацій. Однак і досі нема єдиної думки про причини катастрофи.

Звинувачують і проектувальників, і будівельників, і керівництво станції, і головних організаторів на рівні уряду. На адресу кожного з них є різкі звинувачення. Щодо проектувальників: розвиток аварії відбувався на тлі суттєвих конструктивних недоліків реактора. Щодо будівельників: “... Чорнобильська АЕС ще під час будівництва стала... заручницею системи, за якої процвітала недбалість...”. І ще: “Задовго до катастрофи на Чорнобильській атомній станції співробітники КДБ України інформували партійне керівництво про серйозні недоліки під час будівництва і роботи станції...”. Щодо керівництва: “... керівництво станції заклало основи аварії ще під час приймання блока в експлуатацію”, “... виявлено послідовність за суттю злочинних дій керівництва станції та окремих посадових осіб персоналу ще до аварії...”. Щодо вищих організаторів: “Фундаментальною причиною що призвела до чорнобильської аварії, стало вирішення про передання всіх АЕС із відання Міністерства середнього машинобудування у відання міністерства енергетики.

Хто зробив цю “геніальну” пропозицію — невідомо, проте відтоді вся наша атомна енергетика і почала дрейфувати до найбільшої в світі ядерної аварії. Про це прямо свідчить добре відома атомникам систематичне зростання кількості аварій на АЕС, іноді з людськими жертвами, не завжди пов'язаними з надмірним опроміненням”. Є багато невирішеного і суперечливого в проблемі ліквідації наслідків катастрофи. І головна з них, про яку інколи забувають за “глобальними проектами” — здоров'я людей: і ліквідаторів, і жителів небезпечної зони, і всіх нині живущих на Землі, і майбутніх жителів планети на кілька сторіч уперед. За вказівками партійного керівництва ретельно приховувалися страшні розміри і жахливі, ще до кінця не вивчені і не пізнані наслідки катастрофи. Причому, якщо М. Горбачев на ювілейних урочистих зборах у листопаді 1987 року в своїй доповіді приділив увагу і Чорнобильській трагедії, то В. Щербицький через місяць у доповіді, присвяченій 70-річчю встановлення радянської влади в Україні, про неї навіть не згадував. Правда про причини й трагічні наслідки катастрофи на повний голос залунала в устах опозиції, яка негайно “виставила відповідний рахунок” Компартії України та її уряду.

У повідомленні КДБ вищим партійним органам від 17 серпня 1976 року також зазначено, що Кураховський котельно-механічний завод виготовив для будівництва станції 182 т зварних труб, на яких під час перевірки зварних швів були виявлені тріщини, через що вони виявилися непридатними для експлуатації. Іжорський завод ім. Жданова забезпечив будівництво непридатним напірним колектором для атомного реактора. Бучанський завод систематично постачав неякісну цеглу, у якої замість 75 одиниць міцності було лише 45. Крім того, зварники так зварили одну з частин реактора, що це могло призвести до тріщин на швах і витоку радіоактивних компонентів під час його експлуатації... Пізніше брак було усунуто, однак це, як свідчать документи КДБ, зовсім не вплинуло на ставлення до будівництва такого серйозного об'єкта. Воно було абсолютно недбалим, як і його керівники. З цієї ж причини станція стала “пожинати плоди” нехлюйства ще до пуску.

У доповідній записці КДБ по Київській області від 17 січня 1979 року йшлося, що через недостатній контроль за станом технічної безпеки лише за третій квартал 1978 року виробничі травми отримали 170 осіб. Недбале ставлення до будівництва дуже складного об'єкта позначилося на безпеці роботи реакторів станції. Вже через два роки після введення в експлуатацію ЧАЕС, у лютому 1979 року українські органи КДБ доповідали про аварійний стан першого реактора станції з огляду на відімкнення головних помп, що подавали воду для охолодження реактора. Причина - технічна недосконалість дренажного приладу, закладена у проекті. Щороку на ЧАЕС було до 20 випадків технічних збоїв, які наближали ситуацію до ядерно-небезпечного режиму. Загалом з 1977 до 1981 р., як зазначено у доповідній записці (від 16 жовтня 1981 року), було зафіксовано 29 аварійних зупинок, з яких лише вісім трапилися з вини обслуги, решта — наслідок технічних неполадок.

Розслідування цих ситуацій засвідчило, що в більшості випадків електрообладнання, у тім числі контрольно-вимірювальні прилади, які застосовували на електростанції, за якістю не відповідали вимогам надійності і потребували доробки. Зафіксовано було й серйозні недоліки у системі керування та захисту реакторів, призначеної для виведення реактора на потужність. Головними недоліками були слабка надійність логічних систем, випуск яких з огляду на низьку якість знято з виробництва, недосконалість схем виконавчої частини автоматичних регуляторів. Саме через ці причини і траплялися аварійні зупинки реакторів у 1979 — 1981 рр.

На завершення працівники КДБ констатували: щороку трапляється до 20 випадків виходу з ладу релейно-контакторних блоків, що спричинює порушення ритму роботи АЕС до ядерно небезпечного режиму.

9 вересня 1982 року органи КДБ доповідали про чергову аварійну зупинку першого енергоблока на АЕС. Саме цю зупинку можна вважати передвісником Чорнобильської катастрофи. Під час проведення ремонтних робіт зроблено пробний запуск реактора, і в наслідок збільшення його потужності до 20% стався вибух одного із технологічних каналів. У ньому виявили тріщину. Виконані вимірювання шкідливих частинок засвідчили, що біля села Чистоголовка, на відстані 5 км від станції, на грунті були так звані гарячі частинки. Їхня активність перевищувала допустиму норму в сотні разів. Хочу зазначити окремо, що саме ось ці “гарячі частинки” спричиняють найбільшу радіаційну небезпеку для населення.

Інший серйозний випадок — небезпека четвертого енергоблока — зафіксована у березні 1984 року. У черговому спецповідомленні органи КДБ інформували, що на третьому і четвертому енергоблоках станції “на плитах перекриттів є тріщини, виявлено зміщення ригелів, навісних залізобетонних і керамзитових панелей. Попередній аналіз засвідчив, що головна причина цього — значне перегрівання стін барабанів-сепараторів унаслідок неефективної роботи теплоізоляції, яка руйнується під дією високих температур і постійного радіоактивного випромінювання”. В результаті органи КДБ зробили явно невтішний прогноз: становище, що склалося, становить небезпеку для головного корпусу енергоблока. Проте тоді обмежилися напівзаходами у вигляді косметичних ремонтів.

Трагічним фіналом стало 26 квітня 1986 року — день, коли неполадки у будівництві і порушення в технології досягли критичної маси.

Вибух. Хронологічна послідовність

Події відбулися так: “26 квітня 1986 року о 1 год 23 хв на четвертому блоці Чорнобильської АЕС під час планової зупинки блока за рівнем потужності 200 Мвт (теплових) сталася аварія з частковим руйнуванням активної зони реактора і виходом осколків поділу за межі станції. У цьому разі втрачено критичність реактора” — це одне з перших повідомлень, зроблене Б.Е. Щербиною — головою урядової комісії.

Але як було все насправді? Я знову пропоную звернутися до архівних матеріалів, які було оприлюднено

25 квітня 1986 року:

- 1 год 00 хв — згідно з графіком зупинки реактора, що працював на номінальних параметрах, персонал розпочав знижувати його теплову потужність;

- 13 год 05 хв — за теплової потужності реактора 1600 Мвт відімкнено від мережі турбогенератор №7 четвертого енергоблока, електроживлення переведено на турбогенератор №8.

- 14 год 00 хв — відімкнено систему аварійного охолодження реактора (САОР). Реактор продовжував працювати без неї. Зроблено це було свідомо, щоб унеможливити тепловий удар. На вимогу диспетчера Київенерго о 14 год 00 хв виведення енергоблока з роботи було затримано. Його експлуатація ввесь цей час відбувалася з відімкненою САОР;

- 23 год 10 хв — отримано дозвіл на зупинку реактора. Почалося подальше зниження його теплової потужності до 1000 — 700 Мвт, як передбачено програмою. Проте оператор не справився з керуванням, унаслідок чого потужність знизилася до нуля. Персонал спробував підвищити її.

26 квітня 1986 року:

- 1 год 00 хв — вдалося стабілізувати потужність реактора на рівні 200 Мвт. Далі підвищювати її було неможливо внаслідок малого оперативного запасу реактивності;

- 1 год 07 хв — до шести головних циркуляційних помп, що працювали, приєднали ще дві, щоб збільшити надійність охолодження активної зони реактора;

- 1 год 20 хв — стрижні автоматичного регулювання вийшли з активної зони на верхні кінці. Лише так вдалося утримати теплову потужність реактора на рівні 200 МВт.

- 1 год 22 хв 30 с — в активній зоні було майже вдвічі менше необхідної кількості стрижнів. Реактор треба було негайно заглушити;

- 1 год 23 хв 04 с — оператор закрив стопорно-дросельні клапани турбогенератора №8. Подача пари на нього припинилася. Почався режим вибігу ротора турбогенератора. Одночасно була натиснута і кнопка максимальної проектної аварії (МПА). Отже, обидва турбогенератори — і 7, і 8 — були відімкнені. Унаслідок цього в технологічних каналах реактора закипів теплоносій, і реактор опинився в такому стані, коли навіть невелика зміна його потужності могла призвести до збільшення об'ємного паровмісту, що, відповідно, спричинило б появу позитивної реактивності. Коливання потужності реактора в кінцевому підсумку могли послугувати причиною подальшого її зростання;

- 1 год 23 хв 40 с — начальник зміни, зрозумівши небезпеку ситуації, дав команду натиснути на кнопку найефективнішого автоматизованого захисту (АЗ-5). Усі стрижні регулювання почали рухатися донизу, проте швидко зупинилися. Не допомогло і ручне керування — стрижні-поглиначі так і залишилися у верхній частині активної зони (пройшли 2,0-2,5 м замість 7 м);

-1 год 23 хв 58 с — концентрація водню у гримучій суміші стала вибухонебезпечною, і пролунали вибухи. По суті справи реактор і будинок четвертого енергоблока були зруйновані серією вибухів гримучої суміші.

До 15 години 26 квітня 1986 року було достовірно з'ясовано, що реактор зруйнований і з нього в атмосферу надходить величезна кількість радіоактивних речовин. Близько 50 т ядерного палива випарувалося і було викинуто в атмосферу у вигляді дрібнодисперних часточок діоксиду урану, радіонуклідів йоду-131, плутонію-139, цезію-137, стронцію-90 та ін. Кількісно активність викиду становила 12 млн Кі за перші 24 год; 38 млн Кі — за перші десять днів; 45 млн Кі припадало на радіоактивний ксенон — радіонуклід який недовго існує. У викиді було виявлено й інші радіонукліди: церій-141, церій-144, плутоній 239, цирконій-95, неодим-95.

Засідання урядової комісії 2 травня з огляду на великі масштаби та наслідки забруднення вирішила евакуювати людей з забрудненої зони. Із 30-кілометрової зони було евакуйовано 135 тис осіб. У західних регіонах СРСР 75 млн осіб одержали малу дозу опромінення. Аварія подібного типу була б неможливою за твердженням західних фізиків, у реакторах, що мають іншу конструкцію. Зроблено висновок про те, що розгін реактора стався через позитивний паровий коефіцієнт реактивності і позитивний витік реактивності на початковому етапі занурення стрижнів. Саме ці два ефекти і пояснюють розгін реактора.

Радіонукліди, що потрапили у навколишнє середовище

Особливість стану радіонуклідів полягала в тому, що горів сповільнювач нейтронів — графіт. Була дуже висока температура, і це зумовило фізико-хімічний склад радіонуклідів — утворились оксиди та карбіди деяких рідкісних металів. Їх погано змиває вода, не поглинають рослини, тільки вітер переносить їх з місця на місце. Головну небезпеку для населення в перші дні і тижні становило зовнішнє гамма-випромінювання та ізотоп йоду-131 (в атмосферному повітрі й молоці). Фотознімки, виконані 30 квітня — 7 травня 1986 року дали змогу оконтурити території з підвищеним рівнем забруднення в Тульській, Орловській, Калузькій і Брянській областях РСФСР; у Черкаській, Житомирській, Вінницькій та Івано-франківській областях УРСР, а також у Могильовській, Гомельській і Бретській областях БССР. Ці дані стали основою узагальненої карти, яку прийнято за базову для ухвалення оперативних вирішень щодо режиму проживання населення.

Втрати перших місяців

Найважча ситуація склалася в перші дні і тижні після катастрофи. Повідомляли, що 26 квітня 1986 року загинуло дві особи, 197 госпіталізовано, а 18 перебували у важкому стані. Минуло більше двох тижнів, і 15 травня 1986 року опубліковано інформацію про те, що сім осіб померло, 299 госпіталізовано, 35 перебували у важкому стані. До 7 червня 1986 року померло 24 особи. У 187 було діагностовано променеву хворобу різного ступеня.

Шкода здоров'ю

Найнебезпечніші великі дози радіації, які називають летальними. Вони призводять до смерті, оскільки ушкоджують центральну нервову систему, або спричиняють внутрішні крововиливи; 50% опромінених умирають внаслідок ураження клітин кісткового мозку. Безпосередня шкода здоров'ю від впливу радіації дуже значна. Радіація може зумовити в людини променеву хворобу, опіки, променеву катаракту, лекози, рак, спадкові захворювання. Гостра променева хвороба має такі періоди тривалістю два-три місяці: 1) первинна реакція; 2) прихований період, або період уявного благополуччя; 3) розпал хвороби; 4) завершення хвороби (з повним або частковим видужанням). Форма гострої променевої хвороби залежить від дози радіації, отриманої людиною у випадку одноразового опромінення. Серед усіх контингентів, потерпілих унаслідок аварії на ЧАЕС, особливу увагу привертають учасники ліквідації аварії та її наслідків. У ліквідації наслідків брало участь понад 600 тисяч осіб з усіх республік колишнього Радянського Союзу. Загалом в Україні потерпіло 3,23 млн осіб, з них 2,35 млн проживають на забрудненій території, понад 358 тис. Брали участь у ліквідації наслідків аварії, 130 тис. Евакуйовано 1986 року або відселено пізніше.

Ліквідація наслідків: скільки потрібно коштів?

На ліквідацію екологічних, економічних і соціальних наслідків чорнобильського лиха необхідна велика грошова сума. Радіоактивність на забрудненій території зберігатиметься ще не одне століття. Хоча над четвертим енергоблоком ніби і існує об'єкт «Укриття», проте, на думку світової громадськості, ЧАЕС не є достатньо безпечною. Уряд України вирішив ліквідувати станцію, і 15 грудня 2000 року її остаточно й назавжди виведено зі сфери виробництва електроенергії. Тепер може знадобитися ще 15 років для виведення з експлуатації ядерного об'єкта, оснащеного трьома реакторами. Ніхто не може гарантувати стабільність 180-тонної брили радіоактивного матеріалу в середині четвертого енергоблока.

ЧАЕС виробляла 5% електроенергії в Україні. З метою компенсувати втрати Європейська комісія виділила 585 млн дол. Для завершення будівництва та модернізації другого енергоблока Хмельницької та четвертого — Рівненської АЕС. На найближчі п'ять років після закриття ЧАЕС були потрібні такі витрати:

- 1 млрд дол. на потужності з виробництва електроенергії, які компенсуватимуть втрати, пов'язані із закриттям станції;

- 1,2 млрд дол. для будівництва нових реакторів на Хмельницькій та Рівненській АЕС;

- 800 млн дол. на будівництво нового «Укриття»;

- до 500 млн доларів на будівництво та обслуговування двох підприємств з переробки та захоронення ядерних відходів;

- мінімум 100 млн дол. на фінансування міста Славутич.

Разом 3600 млн дол. витрат на найнеобхідніше. Це без врахування виплат на соціальні потреби,оздоровлення населення тощо.

***

Процедура закриття Чорнобильської Атомної Електростанції тривала кілька хвилин, а спадщина, яку залишив по собі вибух 26 квітня 1986 року, даватиметься взнаки дуже багато років з невизначеними наслідками для здоров'я людей.

Автор: Дмитро Безпалий, Ізюм, Харківська обл.

Фото: http://chernobil.info