…Це магія давня – сховатись від смерті за ляльку, о вистриже майстер (доречна ще й схожість портретна!), та, щоб захистити від лиха, пристріту і ляку, замкне усі душі навічно у скриньці вертепній…

Святковий Харків наразі потопав у різдвяній ейфорії… Здавалося, що повсякденні реалії відійшли на задній план, та навіть непопулярні рішення і чергові промови Гаранта Конституції викликали не стільки роздратованість, скільки посмішку. Таке враження, що спільнота, втомившись від проблем, що все одно не вирішуються, захотіла видовища, і отримала його на різний смак. А як на мій, то не могло бути нічого кращого за… ВЕРТЕП.

За усталеною традицією, започаткованою ще 1989 року, в дні Різдвяних свят у Харкові Спілка Української Молоді проводить традиційний слобідський Вертеп – театральне дійство, яке сповіщає про народження Спасителя Світу – Ісуса Христа.

Вдаватися в подробиці щодо історії Вертепу, певно, не варто. Слава Богу, живемо в інформаційному просторі, в якому отримати потрібну інформацію можливо у всесвітній мережі Інтернет. Але для тих, хто зовсім далекий від українських традицій, маленький коментар не завадить. Бо коли нерідко ще чуєш від перехожих: «Вертеп?.. Це що – веремія якихось незрозумілих людей, котрі просять грошей?», виникає нестримне бажання прокричати вслід: «Люди, отямтеся,та дивіться глибше!».

Вертеп – це народне свято, народна вистава про народження Спасителя Ісуса Христа, символ цілісності світобудови українців. Ця традиція йде з дуже давніх часів, і доводить, що українська нація вміє вигадувати, вміє представити біблейські історії в такому ігровому вигляді, який на власні очі і побачили харків’яни.

Якраз 7 січня сумівський колядницький гурт і відкрив сезон вертепного дійства в найважливіших осередках українського громадського та релігійного життя міста. Цьогоріч вертепівці розпочали свій колядницький шлях зі Свято-Димитріївського храму Української Автокефальної Православної Церкви.

«Перший млинець» вийшов…ну, так собі. Через хвилювання чи невпевненість виконавці плутали слова колядок, і деякі з героїв виглядали знервовано. Але були персонажі, яких зіграли досить непогано. Ганна Юрченко у ролі Чорта скакала по сцені і несамовито горлала до Ірода: «Довго ждав я твою душу, і тепер забрати мушу…!». Роману Черемському, який грав Ірода, вдалося відобразити злого царя, властителя Віфлеєму. За біблійним сюжетом він вбиває дітей, і коли приходить Смерть, то зрозуміло, що йому один шлях: до чортів у пекло.. Смерть (Оксана Косик) також вразила публіку своїми акторськими здібностями. А Світлана Білова, другий рік поспіль грає Рахіль, уособлює матір, яка побивається за своїм дитям. Вона ладна піти на смерть, аби тільки врятувати життя своєї кровинки. І звісно ж, глядачів зворушив наймолодший учасник вертепного дійства – Тимко Черемський, в ролі Міхоноші. Парафіяни з порозумінням віднеслись до хвилювання самодіяльних акторів, пробачили забуті слова, підтримували своєю посмішкою і навіть підспівували вертепникам. Сама аура храму надавала особливого духовного, сакрального змісту їхньому дійству.

Виступ колядницького гурту весь час фіксував на камеру оператор Михайло Клюєв, який три роки і сам грав у вертепі, та його помічниця (автор цих рядків) Вікторія Леженко. Після виступу на мене налетів схвильований Пастух, він же Сергій Мартинов, в минулому бі-бой (тривалий час танцював брейкданс).

– Це неймовірне відчуття, в якійсь мірі проходить паралель між танцем і виступом в вертепній дії, коли ти даруєш людям емоції і відчуття свята, і взагалі мені ця роль імпонує, в широких шароварах я відчуваю, що зумів поєднати стиль бі-боя і пастуха, – з посмішкою говорить Сергій.

Далі шлях колядників пролягав до Південного вокзалу. По дорозі вони відвідали Мак-Дональдс, де їх, як на мій погляд, не дуже привітно зустріли. Люди були заклопотані тим, щоб посмакувати чізбургером чи картоплею фрі, а те, що було в них за спинами, їх мало цікавило. Така реакція могла бути з двох причин. По-перше, люди деградують, а по-друге – вертепне дійство не здалося їм досить цікавим…

В залі Південного вокзалу було людно і гамірно. Перехожі перебували в схвильованому, різдвяному настрої. Хтось поспішав на потяг, який відходив за хвилину, дехто, навпаки, не поспішаючи, смакував напоєм з оригінального велетенського самовару, якому, кажуть, немає аналогів у всій Україні. Прихід вертепівців привернув увагу, в залі залунали колядки. Несміливо почала збиратися аудиторія, погляди були зацікавленими, тому що оцінювався в першу чергу не рівень майстерності учасників, а саме видовище.

Чи розуміють глядачі, що взагалі відбувається? Чи проникає спів до їхніх душ? А може вони байдуже спостерігають, а подумки висміюють це дійство?..

Позаяк аудиторія виявилася різноплановою, принагідно закортіло розпитати про враження від вертепного дійства у Харкові.

Погляд із Західної Білорусі…

Пощастило почути думку пані Олени, яка свого часу до Харкова приїхала з Білорусі і мешкає тут вже понад 30 років.

– Ви знаєте, та традиція, якої ми дотримувалися на батьківщині, уже дещо призабулася, – поділилася пані Олена. – Хоча пам’ятаю: колядували, співали пісні... Зараз же було дуже приємно дивитися на ваше різдвяне дійство – наче в дитинство повернулася. Особисто вважаю, що такі вистави є віхою в системі духовної освіти дітей. Було б добре, аби дітей привчали до шанування культури свого народу змалечку. Ми з вами знаємо, що діти віруючих людей зазвичай роблять менше помилок у житті, ніж невіруючих.

Поколядували вертепівці і в підземному містечку, де знаходиться мережа магазинів. Мою увагу привернули люди у формі, які спочатку стояли насуплені і всім своїм виглядом показували, що вони представники охорони громадського порядку і жартувати з ними зайве. Найкумедніше, що через деякий час вони вже самі почали фотографувати наших сміливців. Але від інтерв’ю відмовилися, аргументуючи це тим, що, мовляв, у формі і їм протипоказані жодні коментарі. Навіть коли я їм запропонувала «зняти» форму, вони з посмішкою відмовилися.

Не обійшлося в той день і без курйозів. При показі інтермедії в метро, одного з героїв, а саме царя Ірода, якого грав Роман Черемський, травмувала ...Оксана Косик, яка була в образі Смерті. Вони так увійшли в образ, що навіть не помітили, як втрачають реальність і мовби переносяться в глибину віків.

Але це ще не всі координати виступів колядницького гурту. Далі вертепівці з насправді «постраждалим» Іродом виступили на Центральній площі міста – майдані Незалежності, в костьолі Успіня Пресвятої Діви Марії Римо-Католицької Церкви та в храмі св. Миколая Чудотворця Української Греко-Католицької Церкви. Ходили засніженими вулицями Харкова і колядували в кав’ярнях, магазинах, ресторанах. Траплялися й такі випадки, коли в деякі громадські місця – «Пузату Хату», «Здоровенькі Були» – охоронці не дозволили потрапити колядникам.

Коментує Костянтин Черемський (вертепний Цар з волхвів):

– Звісно, був і такий момент, коли нас не пускали в приміщення, але загалом нас сприймали, навіть серед тих же торгашів не було звичайного жлобства. У всякому разі, якщо воно й було, то не таким явним. Існує прикмета, якщо ти женеш колядників, то відкликаєш від себе вдачу, і в першу чергу комерційну. Якщо людина співає колядки, то вона налаштовує свій організм на певні біоритми. Менше хворіє, стає більш вдалішою. А ті люди, що соромляться, не співають і не сприймають дійство – себе обмежують.

Особливість цьогорічного колядницького гурту в його імпровізаційних моментах. Збираючись до костьолу Успіня Пресвятої Діви Марії Римо-Католицької Церкви вертепівці буквально за годину знайшли ще двох персонажів – Сару (Анна Кутас) і Мошку (Сергій Нечволод, учасник двох попередніх вертепів) – Жид та його Дружина. В даному вертепі Жид уособлює хитреньку людину, яка тримає шинок, і хоче, щоб до нього приходили купувати випивку, тобто подається так, що він нібито такий негативний персонаж, який думає тільки про те, аби нажитися грошами від бідних українців. Сергій Нечволод потрапив, як то кажуть, «з корабля на бал». Він приїхав на один день до Харкова зі столиці, йому зателефонував оператор Михайло Клюєв і запросив згадати молодість та прилучитися до вертепного дійства. Рішення було спонтанним, а результат вийшов бездоганний.

– Я з дитинства знав, що є вертепне дійство про народження Ісуса Христа, – теж поділився згодом зі мною своїми враженнями Сергій. – Вертепні дійства в першу чергу –це популяризація українських традицій, які забуваються. Так як я брав участь в різних вертепних дійствах, бачив різні вертепи у Львові, Києві, Харкові («Мо-лодіжний фронт змін») вважаю, що учасники сумівського вертепу просто «відкатали як у фігурному катанні», не відчувалося драйву і не відчувалося щирості в їхній грі. Чув, що гурт збирається їхати на фестиваль до Львова… Я вважаю, що це правильне рішення – головне побачити рівень, зрозуміти свої недоліки і намагатися досягнути і навіть перевершити рівень кращих. Люди в наш час зневажають «своє», а якщо, наприклад, китайське, то сприймають нормально. Друзі, сприймайте своє, як рідне!

А ось у Храмі св. Миколая Чудотворця Української Греко-Католицької Церкви більшість парафіян не дочекалася вистави, і учасників цей факт вибив з колії. Але позитивним моментом, не дивлячись ні на що, було те, що нам вдалося поспілкуватися з митроносним протоієреєм Миколою Семеновичем, настоятелем храму св. Ми-колая і почути його думку з точки зору священика?

– Це непоганий вертеп, який приходить до нас не перший раз. Театральне дійство парафіян порадувало – це дійсно пласт української народної творчості, яку треба передавати з покоління в покоління. Щоб молоді люди вчилися на чомусь доброму, світлому. І народження Христа говорить нам, що треба сповідувати Заповіді Божі, і йти за правдою, щоб це народне святкування відчувалося – говорить панотець. – Мені відомо, як на Західній Україні проводять святкування: зі Святвечора починають створюватися гурти, змагаються один з одним, хто з них кращий. Ходять з музичними інструментами від хати до хати, і люди відкривають своє серце і двері своїх домівок. Люди бачать, як вертепники приносять Христову радість. Біблійне дійство показує народження Христа, в театральній формі відтворюється боротьба добра і зла, яка триває й по сьогодні. Земля є брудною, а Христос є світлим і чистим. Він приходить на брудну Землю, щоб її очистити і Україну піднести до Бога. Проблема людей в тому, що вони мають слабку віру, а віра дає силу Духа боротися з життєвими трудностями. І важливо, пізнати себе, свій внутрішній світ. Коли людина пізнає себе, вона пізнає свого ближнього, а потім і Бога.

І наостанок настоятель храму св.. Миколая побажав людям: «Доброї волі, миру і Божої благодаті. Щоб українські родини були цілісними, адже статистика свідчить, що кожна четверта родина розпадається. Нам треба брати приклад з Пресвятої Родини, яка переборювала складності для того, щоб зберегти життя Божого Сина, щоб Він дав те світло миру».

Якщо ж відверто, то слобідському вертепівському гурту потрібно багато працювати і вдосконалювати своє театральне дійство. Його особливість в тому, що він робить наголос на традиційності. Але все ж таки, щоб привернути увагу широких мас, потрібно переплітати традиційність із сучасністю. Роман Черемський, який є ініціатором Різдвяних заходів, прокоментував це так:

- Я не можу сказати, що повністю задоволений, але багато в чому вдалося реалізувати задумане, бо ми ж таки поставили кілька вертепних дійств. Так, на жаль, в Греко-Католицькій Церкві виступ був не досить вдалий. Цей факт, звісно, засмутив і дещо спантеличив. Також негативний момент – це слабка організація; повинно бути ядро, яке б відповідально до цього ставилося. На Західній Україні такі народні дійства отримали більше поширення, у нас соромляться, тому що дуже закомплексовані люди. Позитивний момент я вбачаю в тому, що кілька людей захопилося ідеєю поїхати у Львів. Є плани у наступному році зробити майстер-класи для гуртів, які б хотіли колядувати. Зробимо спеціальний сайт з відеоуроками, текстовими посібниками зі сценаріями вертепу, зберемо кілька колядницьких гуртів, щоб вони колядували містом Харковом, навчимо їх – і тоді ми поставимо весь Харків на ноги, і це буде дуже успішно і дуже класно! А щодо сучасних елементів у виставі, я вважаю, що саме акцентом на традиційность, ми відрізняємося від інших вертепів, тому що сучасне переплетіння роблять всі. Традиційних дійств, які робили раніше, дуже мало, і в цьому наша оригінальність в порівнянні з іншими. Але все ж таки, ми намагаємося з року в рік міняти сценарій, звісно не кардинально, тому що цим питанням також повинен хтось займатися.

Підбиваючи підсумок, хотілось би відмітити, що наявність у суспільстві так званого «фактору впливу» дійсно присутня, і тому люди все ж таки десь там підсвідомо замисляться над побаченим, і саме такі традиційні дійства можуть багатьох спонукати піти і поцікавитися. Щодо якості самого дійства – це вже інше запитання. Одні глядачі отримали драйв від побаченого, інші, навпаки, переконалися в недосконалості вертепного дійства. Але гарно вже те, що воно відбулося. І нема краю досконалості…

Автор: Вікторія ЛЕЖЕНКО,

Газета "Український простір", № 2(50) від 15-31 січня 2011 року.