“Слобідська Січ” – туристично-виховний і патріотично-вишкільний табір, який щорічно організовує Спілка української молоді. Програма табору включає в себе ігри, вправи з медицини, стрільби, основ рукопашного бою. Усі три дні розписані по хвилинах: руханка, молитва, сніданок, вишкіл або гра, обід, знову вишкіл, вечеря і нічне чергування. “Січ” має кілька обов'язкових правил: дисципліна, ніякої горілки і  паління.

Почнемо з головного – з їжі. О, годували таборовців добре: омарів та марципанів, звісно, не було, проте справжній український борщ та справжні українські спагетті були. Якби не потрібно було б мити казан, взагалі було б дуже добре... Проблема була з водою, за якою довелося ходити за кілька кілометрів, та це вважалось за “додаткові фізичні навантаження”. Тепер скажемо про менш важливі речі.

Як уже було сказано, учасникам “Січі” було запропоновано взяти участь у системі вишколів. Що означає слово “вишкіл”, тобто певна послідовність занять, їх певний курс. Так от, цього року таких “курсів” було кілька – з медицини, стрільби з пневматичної гвинтівки, із виживання у лісі. Останньому вишколу було приділено основний час, який включав у себе правила безшумного поводження в лісі, захист від диких звірів, знешкодження шкідливих комах. Ну і на закріплення цього всього було проведено гру, для якої таборовців поділили на два рої (команди)– “Обрій” (ройовий Євген Кальник) та “Чорний Крук” (ройовий Олексій Вишняков). Гра полягала в тому, щоб рої збудували в лісі житла, замаскували їх так, щоб їх не знайшли учасники іншого рою. Дозволялось також знешкоджувати живу силу суперника, забравши у тих найцінніше – шапки. Внаслідок влаштування тактично непродуманої, слабко організованої засідки учасники рою “Обрій” натрапили на чисельну перевагу супротивника і склали голови, вірніше шапки, на полі бою. Мир і спокій їм – рій “Чорний Крук” переміг.

Організатори “Січі” попіклувались не тільки про патріотичне виховання, а й про духовне. У таборі діяв священник, який увечері читав лекції, а вранці справляв молитву. Учасники поставились до нього добре, хоча лекції слухали неуважно. А у всьому винні хмари комарів... Комарі, і тільки.

До речі, досі майже нічого не було сказано про учасників “Січі”. Як і у справжній козацькій організації, жінок не було. Ну, як не було, – дві дівчини були, але вони могли б дати фору будь-якому чоловіку. Вік таборовців – від шести до сорока. Такий би різношерстий колектив у звичайному житті не зустрівся, а якби й зустрівся, то розбігся б одне від одного, як таргани від лаптя. Умовою виживання в лісі має бути повна згуртованість всіх і вся – це таборовці швидко зрозуміли, особливо, коли настала черга нічної тривоги.

Нічна тривога (“алярм”) – найголовніша родзинка “Слобідської Січі”. Той, хто прокинувся і зрозумів, чого від нього хочуть, отримав кінську дозу адреналіну. Але дехто прокинувся, а товариша – не розбудив...

У цілому ті три дні в таборі “Слобідська Січ” сподобались усім. Учасники змогли хоча б на якусь частину відчути себе “лісовими чортами”, пізнати смак справжнього життя, де ти – частина єдиного монолітного організму. Незважаючи на певні труднощів першого дня, під кінець третього дня, коли комендант Костянтин Черемський спускав стяг, усі дійсно дружно співали гімн України.

Хотілося, щоб подібна “Січ” відбулась і наступаного року, незважаючи ні на що. Нехай живе “Слобідська Січ”, нехай живе Україна! Слава!

Автор: Арсеній ТРОЯН, Український простір