Як ми і обіцяли, розпочинаємо серію репортажів із нашої редакційної подорожі західною Україною. Деякі із цих репортажів написані у стилі щоденника, деякі - більш художні "опуси". Сподіваємось, що наші розповіді спонукають і вас відправитись у подорож наступного літа!

Уж тече...Наша подорож продовжувалась... Ми вже встигли побувати в Кам’янці–Подільському, Хотині та Чернівцях. З Чернівців ми поїхали до Ужгорода потягом „Чернівці - Ужгород”. Наш вагон був поєднаний до іншого потяга. Потім у Стрию його 4 години переформовували, зрештою приєднали наші вагони до потяга, який їхав з Одеси. Так ми потрапили до Ужгорода.

Ужгород

Здвиженський кафедральний соборМи приїхали вдень. Гуляючи містом зайшли на службу в угорську церкву, подивились філармонію (колишня синагога), Здвиженський кафедральний собор (1646-1848рр.), дерев’яну Михайлівську церкву (1777р.), замок фортецю (X-XVI ст..) та музей народної архітектури та побуту. В останніх двох пунктах можна побачити дуже багато весіль з великою кількістю голубів (точніше, "голубів-мутантів" з лапками, як у курки - якась ужгородська порода).

Ми зупинились у батьків парафіянки ужгородської церкви і у молодого семінариста. Вийшли на них через нашого друга з Харкова, який навчається в Закарпатській семінарії. Прийняли нас дуже гарно. Семінаристи в Ужгороді дуже сучасні хлопці, які файно співають, і не тільки на службі Божій...

Доречі на Закарпатті діє своя автономна греко-католицька церква. На церквах тут - своєрідні хрести, з трьома перекладинами. Служба в них ведеться на церковнослов’янській мові.

Ужгородський замокУжгород – розташований на березі р. Уж.  Згадується в літописах уже 903р. у зв’язку з вторгненням кочових угорських племен до Дунайської улоговини. На початку XVст. Ужгород перебував у складі Угорського королівства. Тривалий час власниками міста були графи Другети. Пізніше Ужгород був під владою Чехословаччини. А з 22 січня 1946р. Ужгород став центром Закарпатської області.

Ужгородський замок більш схожий на гарну будівлю, огороджену брамою. В самому ж замку розташований музей з історії Ужгороду. В коридорах замку можна спостерігати фотовиставки різних фотографів.

Мешканці Ужгорода   вважають себе русинами, а не українцями. Час в них йде трохи по іншому, вони живуть за середньоєвропейським часом. До того ж магазинчики, яких там не так вже й багато, в основному працюють до 16:00-17:00, а по вихідним взагалі лише деякі магазини працюють (і тільки до 15:00).

Загалом Ужгород невеличке місто, щоб подивитись його цілком вистачить двох днів.

Невицький замок

Невицький замокНевицький замок, а точніше, його руїни розташовані в 20 хвилинах від Ужгорода (якщо їхати на автобусі). Розташований він на горі (приблизна висота 125 м), яка колись була вулканом. Під горою тече річка Уж.

Назва поселення, і замку також, походить від назви поганського божества Наву або Неву, якому поклонялися мешканці тутешніх поселень іще в VI-V ст. До н.е. Перша безпосередня згадка про село датована 1427р. Невицький замок служив форпостом Ужгородської фортеці. Він контролював Ужанську долину, якою проходив торговий шлях з Угорщини через Ужоцький перевал до до галицького князівства і Польщі. Кажуть, в цьому замку  жила королева, яка любила купатися в крові своїх прихильників...

Долина р.УжЗараз біля замку стоять намети молодих археологів, які досліджують цю місцину.

Біля підніжжя гори теж є цікавинка: незвичної форми гребля (1930-ті) на Ужі. Саме від неї починається 10-кілометровий дериваційний канал «Невицьке-Ужгород», на якому зведено дві міні-ГЕС. Гребля довгий час була улюбленим місцем літнього відпочинку ужгородців - під нею дуже класно сотяти, отримуючи цілющий водяний масаж.  Кажуть також, що тут водиться форель.

Мукачевo

Містечко розташоване на березі річки Латориця. Історія міста щільно пов’язана з історією замку – замку „Паланок”, який згадується 1393р., коли угорський король Сигізмунд І подарував руському князю Федорові Коріятовичу (розбудовувачу Кам'янця-Подільського і Скали-Подільської) місто Мукачеве. Князь перебудував замок, викопав криницю 85 м завглибшки. Наступні власники замку, переважно угорські дворяни, продовжували його перебудову.  Внутрішній берег викопаного рову був обнесений дубовим частоколом, який називавсяпаланком, від нього й походить сучасна назва замку.

Мукачевський замокЗ 1960 р. Замок „Паланок” став музеєм.

Про замковий колодязь ходять легенди. Його збудували, а точніше – вирили за часів управління замком князя Федора Корятовича (1396-1414). Чудовий стратег і надзвичайно розумна людина, князь розумів, що без достатніх запасів води, замок не може бути дієвим оборонним укріпленням. У ті роки будувати криницю, пробиваючи товсті вулканічні породи примітивними знаряддями праці, було надзвичайно небезпечно: обвалювалися стіни, виділялися отруйні гази, гинули люди. Колодязь виходив нециліндричної форми, де три, а де й усі вісім метрів у діаметрі.

Легенда розповідає, що скільки не рили колодязь, усе ніяк не могли дістатися до води. Щодня чуючи одну й ту ж фразу «Пресвітлий князю, води немає», Корятович впадає у відчай. Аж якось одного дня до князя прийшов нечистий і запропонував угоду: мішок золота в обмін за заповнення колодязя водою. Але виявилося, що грошей у казні немає, тож князь не може заплатити рогатому. Князь пропонував душу, але той відмовився, вимагаючи грошей. Один із вірних лицарів Корятовича, підслухавши розмову князя з чортом, запропонував йому обдурити того: «Федоре, мішок золота не обов’язково має бути великий: маленький – теж мішок». Вкинувши у мішок дві останні золоті монети, його віддали чорту, а той, страшенно обурившись, заявив: «Все одно води не питимете», і з цими словами стрибнув у глиб колодязя. З того часу з глибин колодязя чуються далекі, приглушені звуки…

Вечір в Мукачево. Біля РатушіНині кожен турист вважає за необхідність вкинути в криницю монетку, загадавши бажання. І воно обов’язково здійсниться. Ходить чи-то легенда, чи-то анекдот, що якось замок відвідала одна молода подружня пара з матір’ю дружини. Біля криниці пройшла жінка, кинула монету, потім пройшов чоловік, кинув монету, а потім підійшла теща і … стрибнула в колодязь за монетами. Ось так швидко здійснюються бажання.

Саме ж місто вражає охайними та затишними вуличками, якими приємно увечері прогулятися. На вулицях під вечір нема великої кількості машин. Будинки міста за формою та кольором навіюють спокій та радість.

Але щоб сфотографуватись на фоні якоїсь будівлі, чи біля якогось пам’ятника, не можна ловити гав. В такому випадку підбіжать циганчата й будуть заважати доти, поки не дасте їм грошей...

Р.S. Той, хто дивився фільм „Ameli” згадає ідею з подорожуючим гномом. Тож не дивуйтеся дивлячись на ці фото.

Автор: Марія СЛОБОДЕНЮК