|
Віталія Портникова знають читачі «Української правди» і «Дзеркала тижня», глядачі телевізійного каналу «ТВі», слухачі української служби радіо «Свобода». І на російській службі радіо «Свобода» Віталій Портников часто піднімає пекучі теми української дійсності. 21 січня 2012 року відомий журналіст провів у конференц-залі Харківського громадського об’єднання «Поступ» два резонансні заходи: засідання політклубу і презентацію двох власних публіцистичних збірок: «Богородиця у синагозі» та «Тюрма для янголів», — випущених харківським видавництвом «Акта».
 «Місце Слобожанщини на політичній карті України» значилася тема виїзного засідання політклубу в Харкові. До обговорення були запрошені експерти: завідувач кафедри політології Харківського національного університету імені Василя Каразіна, доктор політичних наук Олександр Фісун; викладач цієї ж кафедри, кандидат політичних наук Олексій Крисенко; директор Інституту регіональної політики Андрій Лукашов; журналіст Денис Азаров. Модератором диспуту виступив головний редактор телевізійного каналу «ТВі» Віталій Портников.
Дискусія поступово сковзнула на інші теми, окрім заявленої. Помітне місце зайняло питання: чи консолідуюча ідея для всієї держави пошириться зі сходу України? Це потягло за собою й інші суперечки. Чи спроможна харківська громада генерувати нові смисли, а чи вона є тільки споживачем готових та відомих? І відповідно: чи представлене в цій залі місцеве громадянське суспільство, а чи переважає безлад?
Як робочі версії було запропоновано дві відповіді:
-
громадянське суспільство представлене в тому стані, в якому воно є на даний момент;
-
більш зрілі його представники — то якраз молоді люди, що з’юрмилися ближче до входу. Вони не рвуться до слова, але щось собі думають.
Як на наш погляд — справжні цінності виникають не в короткочасному ривку, після якого учасники змагання швидко видихаються, а завдяки витривалості при сталому бігові на довгі дистанції.
* * *
Так воно, мабуть, і вийшло. На час книжкової презентації кількість присутніх зменшилася, склад публіки помітно оновився.
Сюди прийшли (менше має значення — вперше чи вдруге) ті, хто дійсно бажав дізнатися щось глибше для себе, осягнути сенси публіцистичного слова.
Дві публіцистичні збірки Віталія Портникова представили сам автор і видавець — генеральний директор видавництва «Акта» Галина Федорець.
Ця розмова потекла в конструктивнішому річищі, ніж попередня. За позірною легкістю та швидкістю, з якою Віталій Портников «випалював» твердження, немов імпровізації, — насправді стоїть тривала попередня мислительна робота. Коли щось довго обдумується, то висновки викарбовуються чіткими фразами. І цього разу для їх засіву був сприятливіший, краще підготовлений ґрунт.
Тож спробуймо відтворити дещо з тез політичного аналітика Віталія Портникова, які видалися найважливішими.
* * *
Віталій Портников не хоче йти в депутати. Він уважає, що йому для праці як політичному аналітикові необхідне дещо інше — політичне життя.
А для цього потрібно:
- Щоб люди усвідомили завдання відповідальності за свою країну.
- Щоб у людей для цього з’явилися політичні погляди і позиція.
- Щоб з’явилися партії, які будуть відповідати поглядам і позиціям цих людей.
- Щоб ці люди стали активістами або виборцями цих партій.
- Щоб ці партії стали парламентськими і сформували свій уряд.
- Щоб один з представників цих партій став президентом.
- І може бути так, що президент буде від однієї партії, а уряд буде сформований коаліцією інших.
І тоді можне буде писати про політичні процеси, — каже Віталій Портников, — як це роблять мої французькі або німецькі колеги.
Як не дивно, якщо виконати ці сім «ідіотських умов», то будемо жити абсолютно інакше:
-
з погляду соціального;
-
з погляду матеріального;
-
з погляду можливості проявляти ініціативу;
-
з погляду того, як розвиватимуться наші молоді люди, котрі не будуть почуватися на марґінесі у власній країні, у власному суспільстві;
-
з погляду того, як буде розв’язано мовне і культурне питання, яке сьогодні здається таким нерозв’язним, тому що немає ніякої справжньої державної політики, пов’язаної з цим питанням, — тільки гасла, які використовують то одні, то інші пройди.
Так що насправді умови для цієї моєї роботи і означають розвиток України. Я тут не егоїстичний, — вважає журналіст.
Що треба для змін у країні?
Ну от відбудуться вибори восени. Що, для того щоб змінити ситуацію, треба, аби хтось такий пішов у депутати? Ні.
-
Потрібно, щоб опозиція сформувала більшість у парламенті і відчула себе силою, здатною протистояти президентові.
-
І після того як вона це відчує — це теж необхідна умова — потрібна вулиця, яка її підтримає: яка підтримає вимоги парламенту своїми діями.
Якщо цих двох умов не буде, не має значення взагалі, що буде відбуватися в цьому парламенті.
Про свободу засобів масової інформації
Я весь час кажу: не буває вільної журналістики в невільній країні. Тому не слід думати, що тут може Божим духом виникнути громадське телебачення.
Якщо люди будуть вимагати цього (вимагати!) — і не під час отаких розмов, а на мітингах тощо, — то це виникне. Потім вони мають вимагати свого контролю над таким телебаченням. Забезпечити, можливо, вибірність спостережної ради над таким телебаченням за наших умов.
Що треба зробити, щоб підняти моральність людей у політиці?
Я не вірю в моральність людей як незалежну від реальності субстанцію.
І не вірю в моральність бідного суспільства.
І не вірю в моральність суспільства, де більшість людей зайнята своїм виживанням.
Для того щоб моральність у країні піднімалася, треба створити людям рівні шанси для розвитку:
-
щоб вони мали рівні шанси для свого бізнесу;
-
щоб вони мали рівні шанси для здобуття освіти;
-
щоб вони не стикалися з корупцією, коли вони хочуть кіоск поставити;
-
щоб вони не стикалися з корупцією, коли вони хочуть до вищого навчального закладу вступити;
-
щоб вони не стикалися з корупцією всюди, де вони можуть взагалі намагатися проявити якось свою ініціативу.
Для цього треба змінювати не чиновника, а закони. Створювати такі умови існування держави, за яких людина не зустрічались би з чиновником. Ніколи! От і все…
Записав Євген ХОДУН, прес-служба ГО “Поступ” |
